Мандри

Турка

Місто Турка, що розташоване у мальовничому куточку Львівщини на лівому березі річки Стрий, у долині річок Яблунька та Літмир, є найменшим районним центром Львівщини. Проте це місто має поважну історію і привертає увагу своїми сакральними спорудами та особливим бойківським колоритом, яким сповнений кожен куточок Турки.

Центральна частина села Хревть над рікою Сян
Центральна частина села Хревть над рікою Сян

Походження назви міста має дві версії. За першою, Турку назвали так через первісних диких биків – турів – які паслися на прибережних рівнинах. За другою версією назва міста походить від назви воріт, що стояли на в’їзді у місто – «тур’я», «турія».

Історія

Місто Турка стоїть на давньому торговому шляху Руський Путь і перші поселення у цій місцевості існували ще в ІХ столітті.

Турка кінця XIX ст.
Турка кінця XIX ст.

Орієнтовним часом заснування Турки можна вважати період 1280-1320 рр., коли Закарпаття разом із територією сучасної Турківщини було приєднане князем Левом Даниловичем до Галицько-Волинського князівства. Тоді для зміцнення кордонів та посилення охорони Руського Путі він заснував кілька укріплених сіл, зокрема і Турку.

Вул. Легіонів, 1923
Вул. Легіонів, 1923

27 червня 1431 року – перша письмова згадка про місто: грамота польського короля Владислава ІІ Ягайла, якою право на володіння Туркою та навколишніми селами було подароване угорському графові Ванчі Волоху та його синам.

Народний дім
Народний дім

В 1730 році Турка отримала магдебурзьке право і тодішній власник поселення, Антоній Калиновський, переносить до міста свою резиденцію. У Турці з’являється ратуша і замок, споруджується дерев’яний єзуїтський костел, швидко розвивається торгівля та ремесла.

Залізничний вокзал
Залізничний вокзал

У 1772 р місто переходить з-під влади Речі Посполитої до складу Австро-Угорської імперії. З 1905 з’являється залізниця – через Турку прокладено колію, що поєднує Самбір та Ужгород.

Кредитна каса
Кредитна каса

Після Першої світової Турка входить до складу ІІ Речі Посполитої, а з 1939 відходить до УРСР. 1 серпня 1941 р. – початок німецької окупації, що тривала до вересня 1944. За роки панування гітлерівців майже всі євреї, що проживали у місті, були вбиті або вивезені до табору смерті у Белжці та самбірського гетто.

Зруйнований міст
Зруйнований міст

В повоєнні роки Турка разом із іншими територіями Галичини повернулася до складу УРСР, а з 1991 р. – це адміністративний центр Турківського району Львівської області.

Площа ринок

Центральна площа міста і його історичне серце - площа Ринок з’явилася у Турці в 1730 р., разом із наданням поселенню магдебурзького права. Першою було збудовано дерев’яну ратушу, в якій працював магістрат та президент міста. Біля ратуші спорудили великий ринок, оточений будинками таким чином, щоб у негоду можна було обійти торгові ряди під прикриттям висунутих дахів. Кам’яниці по периметру площі були традиційно невисокими (до 2-3 поверхів) і шириною не більше 3-4 вікон.

Центральна площа
Центральна площа

Ратушу перебудували в 1907 році, замінивши стару дерев’яну споруду кам’яною будівлею у стилі модерн. Нині у ній функціонує міська рада, архів, бібліотека, музей Бойківщини та кілька магазинів.

Турка і бойки

Турку називають неофіційною столицею Бойківщини, адже саме на берегах місцевих річок Стрий, Літмир та Яблунька селилися перші представники цього племені.

Бойки
Бойки

Нарівні з більш відомими Україні лемками та гуцулами, бойки являють собою чисельну етнографічну групу з багатою культурою та цікавим побутом. Із бойків походили Петро Сагайдачний, Іван Франко, Лесь Курбас, Степан Бандера.

Бойки з трембітами
Бойки з трембітами

Раз на п’ять років у Турці проходять Всесвітні Бойківські фестини - міжнародний етнічний фестиваль, на який з’їжджаються бойки з усього світу. В серпні 2017 планується проведення вже шостих фестин, в рамках яких відбудуться як розважальні, так і науково-пізнавальні заходи.

Бойківські фестини
Бойківські фестини

Нині у приміщенні міської ратуші Турки діє музей «Бойківщина», експозиція якого висвітлює головні історичні події краю та повсякденне життя його жителів, а з 2005 у місті існує також музей бойківської книги при об’єднанні «Письменники Бойківщини».

Музей «Бойківщина»

Костел Успіння Діви Марії

Успенський костел з’явився у місті в 1730 році завдяки Антонію Калиновському, який запросив до Турки батьків-єзуїтів і побудував для них храм. Дерев’яна споруда була величною, мала готичні риси, проте досить швидко стала руйнуватися. В 1778 р. на її місці звели вже мурований костел, в якому зробили аж п’ять алтарів (а з 1828 р. – навіть шість). Тож саме 1778 рік вважається точкою відліку для римо-католицького храму Успіння Діви Марії.

Костел Успіння Діви Марії, 1914
Костел Успіння Діви Марії, 1914

За століття свого існування костел кілька разів перебудовувався і лише на початку ХХ ст., після реконструкції за проектом С. Маєрського, набув довершеного вигляду. Після реконструкції споруда поєднала риси барокового, готичного та неоготичного стилів.

Сучасний стан

В роки Першої світової святиня була істотно пошкоджена, а в 1926-28 рр. – відновлена. Храм наново розписали, побудували поблизу кам’яну дзвіницю. З приходом до Турки радянської влади у 1945 р. сакральну споруду перетворили спершу на склад, а згодом – на столярну майстерню. Лише у 1992 році костел повернули віруючим.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Успенська церква побудована в 1750 році на кошти Стефана Турецького і дійшла до наших часів майже без змін. Ця старовинна бойківська споруда, традиційно виконана із смерекового дерева, є архітектурною пам’яткою національного значення.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Тризрубна триверха будівля церкви має типові для бойківської архітектури риси, поєднані з готичними елементами. Всередині церкви, що нині є автокефальним православним храмом, можна побачити триярусний іконостас, виконаний у стилі українського бароко.

Церква св. Миколая

Церква св. Миколая, або Миколаївська-середня церква є найдавнішою із сакральних споруд міста. Вона буле зведена ще в 1739 році народним зодчим Данилом Прокопієм у традиційній бойківській манері, на місці ще більш давньої каплиці 1700 р. Нині це православний храм, пам’ятка архітектури національного значення.

Церква св. Миколая, 1904
Церква св. Миколая, 1904

Дерев’яна церква збудована відповідно до канонів бойківського церковного будівництва: основний вхід орієнтований на захід, вівтар – на схід. Будівля триверха, тризрубна, і досі - повністю дерев’яна. Споруджена із смереки без жодного гвіздка.

Церква св. Миколая
Церква св. Миколая

Майже три десятиліття, з 1960 по 1989 рр., церква використовувалася не за призначенням. Деякий час у ній був краєзнавчий музей. Та попри все, і до цих днів зберігся різьблений іконостас з іконами та золоченою різьбою 1739 року.

Церква перенесення мощів св. Миколая

Старовинна дерев’яна церква, що розташована посеред цвинтаря в урочищі «Лікоть». Зведена у 1776 році, ця споруда є типовим зразком бойківського церковного будівництва.

Церква перенесення мощів св. Миколая
Церква перенесення мощів св. Миколая

Тризрубна триверха будівля, без емпори, зате із декоративною аркадою над бабинцем. Цікавою є асиметричність веж церкви, також уваги заслуговує бароковий іконостас.

Синагога Темпель

Іудейська святиня з'явилася в Турці наприкінці XVIII ст. зусиллями того ж Антонія Калиновського, що звів єзуїтьський храм. Саме він запросив до міста іудейських купців аби пожвавити торгівлю, побудував для єврейської общини будинки і школу, виділив землю для синагоги і кладовища.

Синагога Темпель
Синагога Темпель

Синагога Темпель - це унікальна споруда, що має оборонні риси. Свого роду фортеця, комплекс споруд під єдиним дахом. Зовні це монолітний куб з високою оглядовою вежею, архітектурний стиль якого визначають як романтичний модерн.

Пам'ятний знак євреям Турки, замордованим фашистами
Пам'ятний знак євреям Турки, замордованим фашистами

Цей храм виглядає як справжній лицарський замок! Стрільчасті вікна, барокові вежі…На жаль, святині випала нелегка доля. В 1916 році вона була спаплюжена і зруйнована російськими солдатами. В роки фашистської окупації саме в будівлі синагоги було єврейське гетто. В 1942 р. тут збирали євреїв перед відправкою до концтаборів, а деяких прямо поруч, на території кладовища, і розстрілювали. По закінченню війни радянська влада освоїла будівлю для господарчих потреб і понині в приміщенні колись величної синагоги ви можете побачити столярну майстерню.

Завітати до Турки краще за все в теплу пору року – щоб пройтися всіма вуличками цього міста, неспішно роздивитися дерев’яні церкви і обов’язково побувати на найбільшому в світі фестивалі бойків.